---

Поради батькам

 

Тест для батьків «Чи можете ви?»

• У будь-який момент залишити всі свої справи та зайнятися дитиною.
• Порадитися з дитиною, незважаючи на її вік.
• Зізнатися дитині в помилці, якої ви припустилися в ставленні до неї.
• Вибачитися перед дитиною, якщо ви неправі.
• Стримати себе, якщо вчинок дитини роздратував вас.
• Поставити себе на місце дитини.
• Розповісти дитині повчальний випадок зі свого дитинства, який невигідно свідчить про вас.
• Пообіцяти дитині, що виконаєте її бажання за хорошу поведінку.
• Завжди утримуватися від слів, які боляче вразять дитину.
• Надати один день, коли б вона робила все, що їй заманеться, а ви ні в що не втручалися.
• Не відреагувати, коли ваша дитина незаслужено образила іншу дитину.
• Встояти проти дитячих прохань і сліз, якщо впевнені, що це дитяча примха.

Відповіді:

« можу і завжди так роблю» - 3 бали;

«можу, але не завжди так роблю» - 2 бали;

«не можу» - 1 бал

30-39 балів: дитина – найбільша цінність у вашому житті. Ви дієте правильно й можете сподіватися на добрі результати у вихованні.

16-30 балів: піклуватися про дитину – для вас питання першочергове. Ви схильні до компромісів, які послаблять виховний ефект. Вам слід серйозно замислитись над підходом до виховання.

Менше ніж 16 балів: перед вами постали серйозні проблеми стосовно виховання дитини.

10 ЗАПОВІДЕЙ ДЛЯ БАТЬКІВ 

 

1. Не чекай, що твоє дитя буде таким, як ти або таким, як ти хочеш. Допоможи йому стати не тобою, а собою. 

2. Не вимагай від дитини плати за все, що ти для нього зробив. Ти дав йому життя, як він може віддячити тобі? Він дасть життя іншому, той - третьому, і це необоротний закон вдячності. 

3. Не зганяй на дитяті свої образи, щоб в старості не їсти гіркий хліб. Бо що посієш, те й пожнеш. 

4. Не відносься до його проблем звисока. Життя дане кожному під силу і, будь упевнений, йому воно важке не менше, ніж тобі, а може бути і більше, оскільки у нього немає досвіду. 

5. Не принижуй! 

6. Не забувай, що найважливіші зустрічі людини - це його зустрічі з дітьми. Звертай більше уваги на них - ми ніколи не можемо знати, кого ми зустрічаємо в дитині. 

7. Не муч себе, якщо не можеш зробити щось для свого дитяти. Муч, якщо можеш - але не робиш. Пам'ятай, для дитини зроблено недостатньо, якщо не зроблено все. 

8. Дитя - це не тиран, який заволодіває всім твоїм життям, не лише плід плоті та крові. Це та дорогоцінна чаша, яку Життя дало тобі на зберігання і розвиток в нім творчого вогню. Це розкріпачена любов матері і батька, в яких зростатиме не "наш", "свій" малюк, але душа, дана на зберігання. 

9. Умій любити чужу дитину. Ніколи не роби чужому малюку те, чого не хотів би, щоб робили твоєму. 

10. Люби свою дитину будь-якою – талановиту і недуже, успішну чи неуспішну, маленьку чи дорослу. Спілкуючись з нею - радій, бо дитя - це свято, яке поки що з тобою. 

 

«УВАГА!   РИФИ: ТЕЛЕБАЧЕННЯ  І  КОМП’ЮТЕР!»

Звернемося до статистики: 2/3 дітей у віці від 6 до 12 років дивляться телевізор щодня; упродовж 2 годин 50% дітей дивляться все поспіль, без усякого вибору і винятків; 25%  дітей у віці від 6 до 10 років дивляться ті самі передачі від 5 до 40 разів поспіль.

До 14 років дитина бачить,  приблизно, 18 тисяч убивств, звикає до них, іноді навіть відчуває насолоду. Лікарі, дитячі психологи, говорять про зростання хвороби «патохарактерологічне формування особистості». Діти уражені цією недугою, несуть у собі руйнівний потенціал, вони довго пам’ятають зло, не забувають образ, прагнуть помститися. Створюються центри з корекції, реабілітації поведінки таких дітей. Так що ж телевізор – друг чи ворог?...

Заглянемо в словник: «рифи – ряд підводних або таких, що знаходяться на рівні моря скель, небезпечних для судів».

Риф – отвір або петля на вітрилі, у які просмикується мотузка для стягування його. Під час шторму лунає команда: «Брати рифи!» (тобто зменшувати поверхню вітрила). Якщо цього не зробити, Бог знає куди віднесе корабель вітром, - не минути катастрофи.

Наше століття називають «комп’ютерним»…

Треба «брати рифи», щоб не віднесло. Є такий роман – «24 години з життя жінки»? Уявімо 24 години з нашого життя.

 

24 години дорослого                                   24 години дитини

ТВ                                                                  6 год школа

8 год. робота                                                   8 год. сон

6 год. сон                                                        2 год. друзі

Друзі                                                              0,5 год. їжа

0,5 год. їжа                                                     2 год. підготовка домашнього

Спілкування з дитиною                                   завдання                      

Секції                                                             секції                                     

3-5 год. домашні справи + магазини               2-1,5 год. муз. школа

1 год. допомога по господарству, комп’ютер, ТВ.

Як розподілити 3 години, що залишилися? Адже ми, нарешті, хочемо відпочити, довідатися щось нове, відвернутися, … і вмикаємо телевізор.

Похизувалися в дорогих вбраннях, поплакали з багатими, погорювали про їхні проблеми. Новини повернули нас у нашу реальність, привівши нас у розпач від росту цін…

Що дізналися нового?

А дитина? Адже вона теж утомилася? Хтось її скривдив, когось – вона… Чимось хоче поділитися, про щось запитати, порадитися… Треба враховувати, що на уроках їй надається можливість висловитися протягом 2,5 хвилин.

Відпочили? 9-10 год. Нарешті дійшла справа до «ужастика» - щоденника дитини, а тут щось недовчено, недовиканано, зауваження з поведінки. Починається «виховний» процес. Виснажені, роздратовані погано спимо, а вранці те ж саме. Де ж тут радість виховання?

І от замість того, щоб зігрівати одне одного, ці два сонечка починають один одного обпікати.

Висновки психолога.

Сприйняття телепередач призводить до великої втрати енергії людини, яскраві картинки, що швидко змінюються, «атакують» у довгостроковій пам’яті образи, що складають індивідуальний життєвий досвід дитини. Дитяча нервова система, будучи не в змозі витримати такий інтенсивний процес усвідомлення, уже через 15-20 хвилин створює захисну гальмівну реакцію у вигляді гіпноїдного стану, що різко обмежує сприйняття і переробку інформації, але підсилює її запам’ятовування.

 

ТВ представляє 6 основних тем:

1. Статеві взаємини  - підноситься на чисто фізіологічному рівні, намагаючись переконати, що це й є любов. І вже в 6 класі при вивченні роману «Дубровський» дітям важко усвідомити це на іншому рівні – духовному.

2. Ідеалізація соціальної інфантильності.

Створюється ілюзія, що домогтися багатства і слави можна, маючи зовнішню привабливість і величезну пробивну силу, іноді скромний талант. Про працьовитість мова не йде! До речі, в кожному штаті США є піклувальні ради, які забороняють показ серіалів .

3. Орієнтування на матеріальні цінності.

Спостерігається спроба підмінити поняття щастя поняттям матеріального успіху, володіння віллами і машинами.

4. Гедонізм.

Показ насправді нереального життя в розвагах і насолодах.

Постійно підкреслюється, що уміння «робити гроші» - головне достоїнство людини.

Таким чином, те що проповідується за допомогою ТВ, значною мірою розходиться з тим, що хочуть виховати батьки.

Іноді члени родини спілкування між собою підмінюють спільним проведенням вільного часу біля ТВ. Такий стиль відносин знижує гостроту домашніх конфліктів, але заважає вирішувати виникаючі проблеми шляхом нормальної людської бесіди. Лікарями, психологами установлено, що безконтрольний перегляд ТВ призводить до:

● Деформаційного перевантаження, а, як наслідок, - до перевтоми, викликаючи інформаційний стрес.

● Кримінальних наслідків (через наслідування героїв екрану).

● Наркотизую чого ефекту (забирає енергію і силу, необхідну для інших справ).

ТВ не тільки спонукає до жорстокості, але й викликає підвищену схильність до вживання алкоголю і наркотиків (згадайте музичні кліпи). Діти приходять до школи утомленими, вони не в зиозі сприймати знання. Цікаво, що комп’ютер підкреслює слово «інтелігентність», як помилку, - він його не знає. А ми говоримо про спілкування з комп’ютером? Треба позбачитися трепетного ставлення до нього – це джерело інформації, її хоронитель, помічник, але не більше. Комп’ютерні ігри так само азартні і небезпечні, як гра в карти, у них програються не тільки гроші, але й безцінні хвилини життя.

Ні комп’ютер, ні ТВ – не вороги, треба тільки зробити так, щоб вони не заслоняли від дітей все інше життя:   книги, живопис, театр, природу – увесь світ.

Чи існують способи боротьби з теле- і комп’ютером? Їх можна придумати для своєї родини самим. А почати варто зі спільних прогулянок увечері, поїздок на природу, головне – виробити умовний рефлекс БУТИ РАЗОМ!       

               10 правил для батьків, розроблені учнями

1. Не витрачайте час дитини.

У дитинстві дитина найкраще сприймає нове, накопичує знання. Допоможіть дитині раціонально розподілити час і надайте можливість випробувати свої сили в спорті, мистецтві і т. д.

2. Формуйте самоповагу.

Висока самооцінка додає сміливості, упевненості, уміння ризикувати. Діти повинні усвідомити, що успіх, майбутній добробут залежить від них самих.

3. Навчіть дитину спілкуватися.

Соціальна адаптація залежить від шести умов:

● щира любов до батьків;

● доброзичливе ставлення до оточуючих;

● зовнішня привабливість (одяг, манери);

● можливість спостерігати за соціальним спілкуванням (поводження вчителів, батьків);

● висока самооцінка;

● достатній запас слів, уміння підтримувати розмову.

4. Стежте, щоб дитина не стала «телеманом».

Перегляд телепередач гальмує в дітей розвиток лівої півкулі головного мозку, що відповідає за образне мислення, уяву і розвиток мови. Таким чином, згодом у дитини можуть виникнути труднощі у спілкуванні. Книга – кращі ліки від «культурного авітамінозу».

5. Виховуйте відповідальність, порядність.

Важливо не пояснювати і вимагати беззаперечного виконання ваших указівок, а прикладом зробити власне поводження і власні вчинки.

6. Стежте за атмосферою в родині.

Гарні взаємини в родині виховують краще від будь-яких лекцій.

7. Подбайте про гарне оточення.

Оточення впливає на моральні орієнтири і поводження дітей більше, ніж авторитет батьків. Приділяйте увагу шкільним справам, спілкуйтеся з учителями, підтримуйте зв’язок з батьками однокласників вашої дитини, цікавтеся друзями ваших дітей.

8. Будьте вимогливими.

Діти з високою самооцінкою, почуттям достоїнства, умінням робити що-небудь краще за інших виховуються, як правило, у родинах, де до них висувають високі вимоги. Але не будьте тиранами.

9. Привчайте дитину до праці і подолання труднощів.

Певною мірою ви можете запрограмувати життєвий успіх своїх дітей. Не слід надто оберігати своїх дочок і синів від труднощів. Вони повинні розуміти, що шлях до успіху вимагає певних зусиль.

10. Не робіть за дітей, що вони можуть зробити самі.

Нехай діти пробують виконувати посильні  завдання самостійно, нехай роблять помилки (під вашим ненав’язливим поглядом) і вчаться їх виправляти. Ваша постійна допомога може позбавити дітей ініціативності і бажання досягти поставленої задачі, зайва опіка розхолоджує і балує дітей.

 «Ціна»  людини

                                               Людина коштує рівно стільки, скільки вона

                                                  може зробити безкоштовно.

                                                                                     Декарт

Усе в світі має ціну та цінність, але це не одне й те саме. Хоча людина з найдавніших часів усе намагалася оцінити з погляду корисності і необхідності, вона ніколи не змішувала ці поняття. Адже, як сказав поет, «роки йдуть, роки змінюють обличчя, інше на них лягає світло…», і в нашому прагматичному життя дивно буде виглядати поводження людини, що перевела вас з важкими сумками через дорогу, зупинила свій лімузин у дощ і безкоштовно(!) провезла вас  (незнайомого) до потрібної зупинки або поступилася своїм місцем у черзі, транспорті. А ви здатні це зробити? Саме ви? Кожний з нас здатний на такий «безкоштовний життєвий дріб’язок»? давайте поміркуємо над цим, поговоримо вдома з дітьми: і про те, що «ініціатива карається», і що «спасибі в кишеню не покладеш», і про те, що «доброта – доля бідних». Поміркуємо… А поруч з якою людиною хотів би опинитися кожний з нас або наша дитина? Яку б людину ми бажали б бачити у важку годину біля сина, дочки або онука?

Нехай імпульсом до такої сімейної розмови стане ця притча.

Одна людина була дуже набожною. Він завжди віддано молився у церкві, щоб усі люди були щасливі і багаті. Але ось одного разу під час молитви у церкву ввійшли кілька жебраків. Вони були змучені голодом, тіла їхні покривали виразки, у них не було сил навіть молитися. Набожний чоловік здійняв руки до неба і вигукнув: «Господи, я стільки молюся тобі, невже ти нічого не можеш зробити для них?». І тоді у тиші роздався голос: «Я вже зробив… Я створив тебе

«Робити  людям  добре  -  кращати  самому»

                                              

                                               Ми любимо людей за те, що для них

                                               Зробили, і не любимо за те зло, що заподіяли їм      

                                                                                                       Л.Толстой

         Чи знаєте ви, що в одному з найстрашніших кіл Пекла (за твердженням Біблії) нудяться не ґвалтівники й убивці, а … невдячні?

         Людина, що не здатна бачити гарне в житті, дякувати за це гарне тим, хто його зробив, не здатна сама на гарний вчинок.

         Вдумаємося в слова Л.Толстого…

         Чи не звертали ви уваги на часті скарги, свої власні і своїх знайомих, про те, що життя стало тяжким, звилося багато поганих людей, не стало щирості навіть між близькими людьми? Ще раз прочитайте слова великого мудреця і спробуйте відшукати один з коренів цього зла…

         А що стосується почуття, подяки, то потрібна вона не тій людині, що підтримала нас у важку хвилину, допомогла або просто подарувала радість, а нам самим, щоб іще раз переконатися, що не зачерствіло серце, ще здатне воно оцінити добру участь, увагу іншої людини. Відчуваючи почуття подяки, ми забуваємо про себе, на деякий час відступає від нас зарозумілість, самолюбство, самовпевненість, гординя.

         Часом виявляється, що навіть гарні люди не вміють прийняти чужу допомогу: необхідність бути вдячним здається їм страшним тягарем, а сама допомога - приниженням, проявом жалості до їхньої слабкості. Це відбувається тоді, коли ми починаємо жити за дуже «діловою» формулою: «Ти – мені, я – тобі». Звідси рукою подати до байдужості і жорстокості.